Школа Євангелізації Святого Апостола Андрія

ЩО ЦЕ ТАКЕ НОВА ЄВАНГЕЛІЗАЦІЯ, АБО ПРО ЩО ДИСКУТУЮТЬ КАТОЛИЦЬКІ ЄПИСКОПИ У ВАТИКАНІ

osbmpt — Fri, 26 Oct 2012 14:07:29 GMT

Минулий тиждень для світової Католицької Спільності пройшов під знаком ХІІІ Загальної Асамблеї Синоду Єпископів, яка головним питанням своєї діяльності обрала болючу для нашого секуляризованого світу тему – тему нової євангелізації.

Синтагма «нова євангелізація» для багатьох, «непосвячених у таємницю», звучить, як щось нове, а позаяк нове, значить, відмінне від старого. Чимало західних ЗМІ цю синтагму власне так і трактують. Але насправді вираз «нова євангелізація» означає дещо інакшу реальність. І така плутанина в головах сучасного суспільства спровокована незнанням та нерозумінням основних термінів, якими послуговується церковний провід для описів реальності життя Церкви.

Колись у схоластичному методі існувало правило: перед дискусією потрібно було чітко дати визначення термінам, якими у ній збиралися оперувати. І це давало можливість уникнути дуже багатьох непорозумінь, притаманних для нашого часу, які своє коріння мають у простому нерозумінні термінів та жонглюванні «розумними» словами грецького чи латинського походження.

І саме нерозуміння термінів або їхнє невластиве використання призводить до плутанини у сприйнятті актуальної Асамблеї.

Тому, думаю, що було би не зовсім зле, якби ми спробували побачити, що Церква розуміє, коли говорить про євангелізацію, нову євангелізацію і реєванегелізацію. Відразу зазначу, що Католицька Церква і протестантські деномінації вкладають в термін «євангелізація» дещо відмінні значення.

У 2007 році Конгрегація з питань віровчення видала «Доктринальну ноту щодо деяких аспектів євангелізації». Із самого тексту документу видно, що він викликаний певними некатолицькими тлумаченнями, які вносять помилкове розуміння того, що ж таке євангелізація у католицькому розумінні цього явища.

Оскільки нота доктринальна і видана Конгрегацією з питань віровчення і, до того ж, її схвалив Папа Бенедикт ХVІ 6 листопада 2007 року, то вона зобов’язує усіх католиків, а для некатоликів є документом, який пояснює офіційну доктринальну позицію Католицької Церкви з цього питання.

Тому звернімося до цього документу, щоб краще зрозуміти, що ж насправді цими днями відбувається у Ватикані, чим займаються єпископи усього католицького світу.

ЄВАНГЕЛІЗАЦІЯ

Даючи визначення поняттю євангелізація, цей документ каже наступне: «Вираз євангелізація багатий різними значеннями. У ширшому значенні цей вираз означає послання Церкви як таке… У цьому значенні євангелізація свою ціллю має усе людство. Тому у всякому випадку євангелізувати означає не тільки когось навчати якоїсь доктрини, але перш за все – словами і ділами звіщати Господа Ісуса Христа, тобто бути середником, через який Він присутній і діє у світі» (DNE2). Тому, «…вся діяльність в Церкві сама в собі має сутнісну євангелізаційну компоненту і не може бути відділеною від прагнення допомогти усім зустріти Христа у вірі, а це і є перша ціль євангелізації» (DNE2).

Отже, євангелізація – приведення людини не просто до віри в Христа, а до зустрічі з Ним. І це здійснюється і через особисте свідчення, і через свідчення місцевої церковної спільноти – парохії, церковної спільноти, монашої спільноти, і т. п., а також і на особистому рівні. Але католицьке розуміння євангелізації включає іще дві компоненти – навчання доктрини та сакраменталізацію. Навчання доктрини, перекладаючи на звиклішу для нашого вуха мову, – це не що інше як катехизація. Стосовно ж сакраменталізації, яку ця нота проголошує інтегральною складовою євангелізації (див. DNE9), то це приведення людини до активної, свідомої і плідної участі у Таїнственному (сакраментальному) житті Церкви через прийняття Святих Таїнств християнської ініціації – Хрещення, Миропомазання, Євхаристії та Таїнств християнського життя – знову ж таки Євхаристії, Шлюбу, Священства, Оливопомазання та Таїнства Примирення – Сповіді.

Тобто, направду, євангелізація включає у себе практично усі моменти життя Церкви і Вселенського загалу Христових вірних, і Церкви у її конкретному утівловленні в конкретному часі та просторі – парохії, але також і життя кожного християнина мало би бути життям євангелізатора.

Говорячи про рушійну силу євангелізації у Доктринальній ноті також вказують на її середники: «Основною рушійною силою євангелізації є любов Христа, яка прагне, щоб усі люди осягнули вічне спасіння» (DNE8). А середники це – проповідь Євангелія словом, ділами, справами соціального значення та особистим свідченням (див. DNE11).

Отже, євангелізація охоплює не лише усю життєдіяльність Церкви, як Такої, але також вона сутнісно пов’язана з особистим життям християнина і невіддільна від нього.

У такому контексті євангелізація повстає перед нами як явище, що є інтегральною частиною життя Церкви, як загалу вірних і кожного вірного зокрема. Вона включає в себе керигму – приведення людини до особистої зустрічі з Христом у вірі, катехизацію – тлумачення християнської доктрини, містагогію – введення в Таїнственне життя Церкви і активну сакраменталізацію – приведення людини до активної участі у Таїнствах Церкви. Тобто, євангелізувати людину – це не лише привести її до Христа, але й навчити її жити з Христом, ходити з Ним, воцерковити її.

Без якоїсь однієї з цих компонент євангелізація є неповною. Це суттєво відрізняється від протестантського розуміння євангелізації. Адже більшість протестантів розуміють євангелізацію як плодження духовних байстрят: ми вас проєвангелізували, а ви далі робіть собі, що хочете. Тобто, привели людину до зустрічі з Христом, а що буде потім – це не наша відповідальність. На превеликий жаль, і в Католицькій Церкві є певні активні кола, які саме так розуміють євангелізацію, не розуміючи того, що привести людину до Христа, а потім її кинути напризволяще, це не євангелізація, а духовний злочин. Адже, як показує життя, людина здатна прийняти спасаючу Божу милість, як окремо взята особа, але вона нездатна співпрацювати з цією ласкою без допомоги інших членів Церкви. Тому більшість «проєвангелізованих» у такий спосіб людей, коли минає початковий запал і вони стикаються з щоденними життєвими проблемами, поповнюють ряди розчарованих духовно мертвих християн. І тим людям було б краще, щоб вони ніколи не потрапляли до лабет таких, з дозволу сказати, артистів від євангелія, для котрих важливою є лише їхня слава і відчуття важливості власного «я».

Тому, «євангелізація», яка не приводить людей до повного воцерковлення, є лише карикатурою правдивої євангелізації та її збоченим викривленням.

НОВА ЄВАНГЕЛІЗАЦІЯ

У часі понтифікату блаженного Івана Павла ІІ багато говорили про потребу реєвангелізації країн «старого» християнства, тобто повторної євангелізації уже охрещених. Але, насправді, таке завдання неможливо виконати, якщо спочатку не привести до активного практикування віри тих, хто уже є, принаймні формально, членом Церкви. Тому постала потреба не просто реєвангелізації, а нової євангелізації. У своєму найвужчому значенні євангелізація звернена до тих, хто ще не знає Христа (див. DNE12). «У ширшому значенні цей вираз означає звичайну душпастирську діяльність, а під виразом «нова євангелізація» розуміється душпастирська діяльність спрямована на тих, хто більше не живе своєю вірою і не практикує її» (DNE12).

Отже, нова євангелізація, це активізація тих, хто уже знає про Христа, хто є охрещений. Тобто, євангелізація спрямована за видимі межі Церкви, а нова євангелізація – це євангелізація самої Церкви, точніше тих членів Церкви, які ними є лише формально, або сповидно-традиційно.

Думаю, що з вище написаного зрозумілою є відповідь на питання, чим займаються єпископи усього світу, зібрані на ХІІІ Загальній Асамблеї Синоду Єпископів: представники католицького єпископату фактично шукають шляхи до сердець тих, чия віра охолола або ж ніколи не горіла вогнем любові. Властиво у цьому контексті і слід вичитувати усе, що відбувається на ХІІІ Загальній Асамблеї Синоду Єпископів.

о. Орест-Дмитро Вільчинський

БЕЗ МОНАШЕСТВА НЕ МОЖНА АНІ ВІРИ ПЕРЕДАТИ, АНІ НОВУ ЄВАНГЕЛІЗАЦІЮ ЗДІЙСНИТИ

osbmpt — Fri, 26 Oct 2012 13:56:00 GMT

В жовтні у Ватикані проходить ХІІІ Звичайна Загальна Асамблея Синоду Єпископів, темою якої є «Нова євангелізація для передання християнської віри». В Асамблеї, яку очолює Папа Римський Венедикт XVI, крім 262 Синодальних Отців, беруть участь також різні експерти з галузі євангелізації. Українську Греко-Католицьку Церкву на Синоді єпископів представляють Блаженніший Святослав (Шевчук), Верховний Архиєпископ Києво-Галицький, владика Діонісій Ляхович, ЧСВВ, владика Тарас Сеньків та с. Луїза Цюпа, СНДМ. Робочі засідання Синоду триватимуть до 28 жовтня.

Хоча наші Синодальні Отці зайняті відповідальною працею Синоду, однак вони не забувають своїх вірних і знаходять час відвідати римські спільноти. На запрошення Всесвітлішого отця Протоархимандрита Ґенезія Віомара Римську Василіянську Обитель відвідав Блаженніший Святослав (Шевчук). До спільноти Василіян Блаженніший завітав 24 жовтня у супроводі владики Діонісія Ляховича. На зустріч із Блаженнішим прибули також Отці Василіяни, які виконують своє служіння в Українських Папських колегіях.

Достойного гостя в Головному Осідку привітав Протоархимандрит о. Ґенезій Віомар, який нещодавно повернувся з Бразилії і розпочав своє протоархимандриче служіння, яке цього року на нього наклала Генеральна Капітула Чину. До Голови нашої Церкви о. Ґенезій звернувся наступними словами: «Блаженніший владико, ми щиро вітаємо Вас в Римській Василіянській Обителі! Сказати вітаю є замало. Ви радше почувайтеся тут як вдома, бо це Ваш дім, тому що ми творимо частину Вселенської Церкви і нашої Церкви, якої Ви є Главою. Знаємо, що Блаженніший мають великі, трудні, скомпліковані і широкомасштабні завдання, але нам вдалось трошки Вас, так би мовити, „вкрасти". Ми впевнені, що з Вашою присутністю наша спільнота відчуває що росте, відчуває, що буде більш здорова і сильніша у вірі разом з Церквою. Ми свідомі постання нових викликів в цьому глобалізованому світі і зісвідченому суспільстві. Тому заявляємо Вам, Ваше Блаженство, що ми готові в цьому світі, у співпраці з Вами, давати правдиве свідчення як сини і члени Христової Церкви. Поручаємо нашу співпрацю на добро душ наших і всіх інших».

Отець Протоархимандрит також привітав владику Діонісія, отців Ректорів Українських Папських Колегій Степана Стареправо, Луїза Касіяно, отця Віце-Ректора Теодосія Греня і Духівника о. Діонісія Заведюка.

Не зважаючи на те, що зустріч з Блаженнішим Святославом тривала не довго, бо зайняла лише обідню перерву праці Синоду, все ж таки отці і браття мали нагоду обмінятись різними думками, ідеями, поглядами і щирими бажаннями взаємної співпраці для добра цілої Церкви.

Дорогими для спільноти були слова підтримки і заохоти Блаженнішого, якими він звернувся до присутніх: «Високопреподобний отче Протоархимандрите, хотів би щиро подякувати вам за запрошення. За те, що сьогодні можу бути між вами і ділитись тими думками, які ми тепер на Синоді переживаємо. Також хотів би вас особисто сердечно привітати з непростою місією, яку на вас поклав Василіянський Чин. Минулого року ми зустрілися з вами в Прудентополі, а тепер бачу, що Вас покликали до Риму. Ми дуже тішимося і справді віримо, що ті завдання, які перед вашою спільнотою ставить Церква, ви зможете успішно сповнити. З мого боку, як Глави Церкви, справді хочу вам пообіцяти так само підтримку і поміч та відкритість у всіх тих справах, у яких ви будете мати потребу, і в яких я зможу вам послужити».

Також у своєму слові Блаженніший пригадав про значну подію нашої Церкви, яка відбудеться наступного року, а саме: «На другий рік ми будемо згадувати 50 років перенесення мощей св. священномученика Йосафата Концевича до Базиліки св. Петра у Римі. Це буде унікальна нагода, щоб постать св. Йосафата поставити серед уваги хоча б нашої Церкви. Дуже часто в екуменічних розмовах постать Йосафата зникає з поля зору. А це буде справді унікальна нагода, щоб ми могли ще раз поглянути на цього мученика за єдність Церков. З другого боку, це також буде нагода і відповідний період до приготування святкувань 400-ліття формального заснування Василіянського Чину».

Блаженніший Святослав пригадуючи про тему папського Синоду, якою є «Нова євангелізація для передавання християнської віри» сильно підкреслив, що «без монашества не можливо ані віри передати, ані нову євангелізацію здійснити в лоні нашої Церкви. Тому справді, ці завдання, до яких Святіший Отець сьогодні покликає нас і цілу Церкву є надзвичайно складні і великі».

Блаженніший також подякував за те служіння, яке отці Василіяни виконують в Центральній, Східній та Південній Україні. «За останніх півроку я мав нагоду відвідати Херсон, Харків і звичайно Київ. Я сподіваюся, що ваша присутність і активна місійна діяльність, яка завжди була притаманна Василіянському Чину, буде активно здійснюватися якраз у цьому поклику до Нової євангелізації, якої вся Вселенська Церква тепер потребує» – сказав Глава УГКЦ.

Блаженніший Святослав висловив сподівання, що Василіянський Чин не залишаться тільки в Галичині, але здійснюватиме свою місію в різних куточках світу.

Рим, 24 жовтня 2012 р.
Подав о. Єфрем Кончак, ЧСВВ

ЄВАНГЕЛІЗАЦІЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКІЙ ЦЕРКВІ

osbmpt — Fri, 12 Oct 2012 07:53:14 GMT

«Євангелізація в Українській Греко-Католицькій Церкві», −
доповідь Блаженнішого Святослава під час ХІІІ Загальної асамблеї Синоду Єпископів Католицької Церкви

«Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи,
христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа;
навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав.
Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку»
(Мт. 28, 18–20)

1025 років тому через св. Володимира наш український народ прийняв дар хрещення в водах Дніпра. Прийнявши християнство з Візантії, але і за посередництвом святих слов’янських апостолів Кирила і Методія, український народ вніс в християнство і свою культуру, свої традиції, творячи власну богословську, літургійну і духовну спадщину.

Відповідно до нашої богословської та аскетичної традиції, євангелізація, як передавання віри, не може бути звужена лише до рамок церковної пропаганди, індоктринації, чи лише інтелектуального пізнання правд віри та виключно практичного виміру людського зусилля. Коли ми розуміємо, що віра – це цілковите прилучення (adesione) людини до життя Пресвятої Трійці, а першим наслідком такого прийняття Євангелія у вірі є нове сотворення людини (пор. Гал. 6, 15), то завдання Церкви передавати віру означає народити нову людину у Христі та виплекати, зростити до зрілості у Христі, нового Божого сина чи доньку. Про це пише св. євангелист Іван: «А всім, що Його прийняли, їм владу дано дітьми Божими стати, тим, що вірять у Ймення Його, що не з крови, ані з пожадливості тіла, ані з пожадливості мужа, але народились від Бога» (Iван 1, 12-14). Таким чином, традиційний спосіб євангелізації має для нас два моменти: сакраментально-керигматичний та літургійно-катехитичний чи містагогійий.

Сакраментально-керигматичний спосіб. У ранній Церкві, як також і в обставинах посткомуністичного та секуляризованого суспільства, коли основним адресатом євангелізаційної місії Церкви є дорослі, важливо зауважити внутрішню єдність між проголошенням Євангелія та приготуванням особи до Таїнства Хрещення. Якщо проповідь, звернена до нехристиян, не має на меті привести їх до Святого Хрещення, а Святе Хрещення дорослого не приготовляється шляхом серйозного катехуменату, то важко говорити про повноцінність сприйняття дару віри такою особою чи здобуття нею здатності до акту віри, як акту людської свободи.

Літургійно-катехитичний спосіб. Він не є протилежним, чи відокремленим від попереднього, а радше, є його продовженням. Містагогійна дорога, чи так звана пост-баптизмальна євангелізація, набирає особливого значення з моменту, коли основним адресатом первинної євангелізації є діти. Той факт, що більшість наших вірних сьогодні прийняли св. Тайни Хрещення, Миропомазання і Євхаристії в дитячому віці, насамперед, означає, що вони були впровадженні в життя Церкви вірою батьків, зокрема, хресних. В такому випадку, передавання віри від батьків до дитини здійснюється поступово, по мірі її особистого зростання. Церква передбачає поступове сприйняття дару віри та поступове дозрівання до здатності до акту віри, як особистого, свідомого і добровільного акту. Таким чином, тут на перше місце виходить ключова роль християнського виховання дитини. Катехизація, як складова частина такого виховання, внутрішньо пов’язана з літургійним життям Церкви, впроваджує до нього дитину та у ньому віднаходить свій зміст. Таким чином, ця дорога поступового впровадження в Таїнство життя Церкви, містагогія, відкривається, як безперервна дорога зростання у новому Житті, отриманому в Таїнствах Християнського втаємничення. Ця містагогійна дорога ніколи не закінчується, не обмежується приготуванням до окремих Св. Таїнств, та не може бути обмежена віком, стосується як дітей, так і дорослих. Середовищем такої містагогії є Літургія Церкви. Тут нашим великим скарбом є глибокий символізм древніх обрядів Східної Літургії та іконографічна традиція. Наша літургійна спадщина сьогодні для нас не є тягарем, але потенціалом у нашому покликанні передавання віри.

З вищесказаного можна зауважити, що традиційне передавання віри в нашій Церкві завжди звершувалося в контексті міжособового стосунку. Віра як дар Божий і віра як чеснота, здатність до сприйняття і входження в Божественне життя, передбачає когось, хто народив нас у вірі Церкви, і того, хто в цьому моменті народився в церковній вірі у Христа. Виключним контекстом, чи умовою такої євангелізації, є міжособова зустріч, що веде до зустрічі людини з Воскреслим Христом. Віру не можна передати за допомогою безособової системи формації, найкращої духовної літератури чи інтернету. Віру можуть передавати лише віруючі, які живуть вірою. Ось чому традиційним середовищем передавання віри є спільнота родини та Церкви. Однак, ширша спільнота Церкви, парафія, ніколи не може і не повинна повноцінно замінити родину, яка приймає та розвиває нове життя у Христі. Ширша спільнота вірних може лише допомогти батькам ввести своїх дітей на містагогійну дорогу Церкви. Коли мова йде про дорослих, які не мають християнської родини, то цією родиною віри мають стати хресні батьки, та потрудитися супроводжувати неофіта на його дорозі дозрівання до повноти життя в Бозі.

У часи комуністичних репресій, віра в нашій Церкві в Україні плекалася і передавалася в родині, справжній «домашній церкві». Справді, родини були тим середовищем, де звіщалося Боже слово, плекалися покликання звершувалися богослужіння та Святі Таїнства, що живили життя Церкви. Тут, у цій первинній клітині суспільства, передавалася віра безперервно, вивчалися її правди, ризикуючи втратою особистої свободи, а навіть і життя. Численні вірні нашої Церкви засвідчили свою вірність Христові і єдності Вселенської Церкви, віддаючи своє життя через мученицьку смерть. Тому бачимо, що завданням Церкви є допомагати і виховувати родину для виконання своїх першорядних обов’язків щодо релігійного виховання і передавання віри. «Християнська сім’я є найважливішим середовищем не тільки сприйняття дару нового життя, а й розвитку цього життя. Батьки відповідальні за передання своїм дітям скарбу віри та покликані довести своїх дітей до «зросту повноти Христа» (Еф. 4, 13). Катехизм УГКЦ «Христос наша Пасха» ч.951.

Сумно стверджувати, що в родині часто вже не має необхідного міжособового контексту для передавання віри від батьків до дітей. Сьогодні традиційна родина є поглинута матеріальними життєвими турботами чи безпосередньо є предметом зневаги та спроб нищення. Тому батьки часто не мають достатньо часу для своїх дітей. Трагічним є, коли християни, щораз то частіше, не приводять своїх дітей до Св. Таїнства Хрещення. У наших сім’ях дедалі більше бачимо бажання перекласти обов’язки виховання своїх дітей на школу та Церкву. Церква і школа можуть лише допомогти родині у цьому, але не можуть її замінити, адже саме родина є справжньою школою молитви і християнської любові, одним словом, досвіду церковного життя.

В Україні ми намагаємося наполегливо працювати для того, щоби відродити структури католицької освіти, починаючи від дитячого садочка і закінчуючи Українським католицьким університетом. Ми розуміємо і визнаємо ту важливу роль, яку в євангелізаційній місії Церкви може відіграти католицька школа. Однак, потрібно визнати, що в українській діаспорі спостерігається тривожний момент відокремлення навчання релігії, як чи не єдиного євангелізаційного моменту наших дітей, від життя родини та парафії. Ми втратили тисячі наших вірних внаслідок того, що приготування до Першого Святого Причастя чи часто повторного (!) Миропомазання, відбувалося в католицьких школах. Ці діти, покинуті батьками на своїй дорозі до Христа, так ніколи і не були впроваджені в життя наших парафій. Торжество Святого Причастя ніколи не стало родинною подією, а коли воно відбувалося поза межами парафіяльної спільноти, то ніколи не стало торжеством християнської спільноти у її правдивому контексті і діти так і не були втаємничені в життя Церкви.

Маючи перед собою великі виклики і потреби душпастирської праці для вірних УГКЦ, Синод Єпископів ухвалив програму душпарстиської діяльності Церкви до 2020 року «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Це – глобальний і комплексний душпастирський план нашої Церкви. Провідною ідеєю і завданням цього плану оновлення життя нашої Церкви є євангелізація. Ми сьогодні бачимо, що реальним міжособовим контекстом передавання віри у повноті є і може бути жива спільнота парафії. Вповні передавати віру сьогодні може парафія, як місце зустрічі різних спільнот, осіб різного віку, як середовище Літургійного життя та молитви, упривілейоване середовище проголошення Божого слова, служіння ближньому та ділення вірою, що залишається живим простором особистої зустрічі з Особою Живого Христа. Цього в повноті не можна очікувати ні від рухів (мирянських чи молодіжних, чи будь-яких інших), ні від шкіл, ні від окремих церковних акцій.

Для призадуми синодальних отців:

1. Сьогодні спостерігаємо систематичне руйнування сім’ї як інституції «домашньої церкви». Постає питання: чи сьогоднішня парафія може і повинна перебрати повністю на себе обов’язки виховання у вірі?

2. Парафіяльна спільнота не тільки виховує у вірі, але і народжує у вірі через Святе Таїнство Хрещення. Чи, відповідно до сучасних умов, нам не вартує переосмислити дисципліну уділення та спосіб приготування до Св. Таїнств християнського втаємничення? Чи спільнота парафії не повинна взяти на себе відповідальність покликати хресних батьків чи надавати свідків на Таїнстві Подружжя, а не залишати це на розсуд тих, хто готується до цих Таїнств? Коли нема "домашньої церкви”, як нам виховувати тих, кого ми охрестили, і які завдання повинна виконувати катехизація-містагогія для дорослих?

3. Часто люди не хочуть належати до якоїсь спільноти, Церкви, взагалі ідентифікувати свої релігійні вірування. Сьогодні особливого переосмислення потребує сучасна динаміка міжособового стосунку передавання віри: місіонер-оглашенні, хресні батьки-похресники, парох-парафіяльна спільнота, монашество-миряни. Тут особливо потрібно звернути увагу на відродження та оживлення участі вірних у Св. Таїнстві Сповіді та духовному проводі.

4. Потрібно ствердити особливу роль монашества, навіть контемплятивного, в євангелізаційній місії Церкви. На християнському Сході особливою ефективністю передавання віри відзначається зустріч між учнем і старцем, як зустріч між вічністю та дочасністю.

5. Окремої застанови та оновлення потребує стан проповідництва у Церкві. Пересічні проповіді в наших храмах не мають керигматичного характеру, а звідси, і Сили Євангелія (пор. Рим. 1, 16). Можливо, ця тематика могла б стати темою наступного Папського Синоду.

+ Святослав

МОЛИТВА, ВИЗНАННЯ ТА ЛЮБОВ – ТРИ КРОКИ ЄВАНГЕЛІЗАЦІЇ

osbmpt — Mon, 08 Oct 2012 15:08:39 GMT

Євангелізатором є той, хто носить у серці усвідомлення того, що це Бог діє у Церкві та палаюче бажання звіщати Христа світові. Цими спостереженнями Папа Венедикт XVI відкрив у понеділок, 8 жовтня 2012 р., праці Синоду Єпископів про нову євангелізацію. Святіший Отець промовляв експромтом після вступних молитов та читання зі Святого Письма.

Папа розпочав з визначення слова «evangelium», зазначаючи, що в давнину це грецьке слово означало повідомлення про перемогу, було звіщенням добра, радості, щастя. В пророка Ісаї зустрічаємо його у значенні голосу того, хто звіщає Божу радість, звіщає про те, що Бог не забув свій народ. У Римській імперії цим словом названо послання та слова імператора. І саме такий стан застає Новий Заповіт. «Святий Лука, – зазначив Венедикт XVI, – виразно порівнює імператора Августа з Вифлеємським Дитятком, кажучи: "evangelium” – це слово Імператора, того справжнього Імператора світу», Який промовив, дав змогу почути свій голос.

У серці людини завжди горить запитання: Чи є Бог? Ким є Бог? Багато людей підносять очі до неба, нічого не бачать та безперестанно запитують, чи «за тишею всесвіту, за хмарами історії є Бог, чи Його нема?». А якщо Він є, то чи цікавиться нами? Чи має Він силу у світі? Чому Його не чути? «Євангеліє», – за словами Святішого Отця, – означає, що «Бог перервав Своє мовчання, Бог промовив, (...) Бог нас знає, нас любить та увійшов в історію. Ісус є Його Словом».

Так, Бог перервав тишу і промовив, об’явив Себе. «Але як ми можемо причинитися до того, щоб наблизити цю дійсність сучасній людині, щоб вона стала її спасінням?» – запитав Венедикт XVI, безпосередньо вказуючи на питання, відповіді на яке покликаний шукати цей Синод. Папа вказав на три фундаментальні кроки. Першим є молитва.

Апостоли, – зазначив Святіший Отець, – не творили Церкви, випрацювавши конституцію, але збираючись на молитву в очікуванні П’ятидесятниці. «Ми не можемо творити Церкву, – додав він, – ми можемо лише допомагати пізнавати те, що Він зробив. Церква не починається з нашого діяння, але з Божого діяння та промовляння. (...) Лише Бог може творити Свою Церкву». Тому, за словами Папи, це не просто формальність, що синодальні зібрання починаються молитвою, але визнання того, що ініціатива завжди належить Богові, а Церква може молитися про це та співпрацювати з Богом.

З цього народжується другий крок – «confessio», визнавання, сповідування. Цей крок вимагає відваги, «несе в собі елемент мучеництва, свідчення перед ворожими вірі інстанціями, свідчення також в стражданнях та небезпеці смерті», – наголосив Венедикт XVI, додаючи, що саме це є запорукою вірогідності.

Однак, оте визнавання, сповідування, потребує чогось, що чинить його видимим, а це, за словами Святішого Отця, вказує на третій крок, яким є «caritas» - милосердна любов, найбільша сила, якою повинно горіти серце християнина, полум’я, яке поширюватиме довкола нього вогонь Євангелія. «Віра повинна перемінюватися в нас у полум’я любові, – наголосив Венедикт XVI, – у полум’я, яке дійсно запалює мою істоту, яке стає великим захопленням мого буття, запалюючи, таким чином, ближнього. І в цьому полягає суть євангелізації».

Радіо Ватикан

ЦЕРКВА ІСНУЄ, ЩОБ ЄВАНГЕЛІЗУВАТИ

osbmpt — Sun, 07 Oct 2012 15:02:01 GMT

Тема нової євангелізації відповідає актуальним напрямним життя Церкви та всіх її членів, а цю перспективу підсилює Рік віри, який розпочнеться 11 жовтня, в 50-ту річницю початку Другого Ватиканського Собору. На звернув увагу Папа Венедикт XVI на початку проповіді, виголошеної у неділю, 7 жовтня 2012 р., під час Служби Божої на площі Святого Петра у Ватикані, якою відкрито ХІІІ Загальну Звичайну Асамблею Синоду Єпископів, тема якого «Нова євангелізація для передавання християнської віри». З Вселенським Архиєреєм співслужили Синодальні Отці, а також єпископи з Іспанії та Німеччини, адже того дня Єпископ Риму проголосив Учителями Церкви двох святих, що походять зі згаданих країн. Це – святий Іван Авільський та свята Гільдеґарда Бінґенська.

«Церква існує щоб євангелізувати, – зазначив Венедикт XVI. – Вірні наказові Господа Ісуса Христа, Його учні пішли по всьому світу, щоб звіщати Добру Новину, засновуючи усюди християнські громади. З часом вони стали добре організованими Церквами з великим числом вірних». Папа пригадав різні етапи «оновленого євангелізаційного динамізму», що проявився під час євангелізації англосакських, слов’янських народів, поширення Євангелія в Африці, Америці Азії та Океанії. «Також й у наші часи Святий Дух пробудив у Церкві новий запал для звіщення Доброї Новини, новий духовний та душпастирський динамізм, найзагальнішим вираженням та авторитетним імпульсом якого був Другий Ватиканський Собор», – зазначив Святіший Отець, додаючи що цей динамізм має дві «гілки»: проповідь між тими, хто ще не прийняв благовісті, та нова євангелізація, скерована до осіб, які, отримавши Хрищення, віддалилися від Церкви та занедбали християнське життя. Саме цій другій і присвячене синодальне зібрання, яке шукатиме способи для того, що посприяти зустрічі таких людей з Господом, єдиним джерелом сенсу існування та миру.

«Однією з основних ідей оновленого імпульсу для євангелізації, даного Другим Ватиканським Собором, є загальне покликання до святості, яка стосується всіх християн», – вів далі Венедикт XVI, додаючи, що саме святі є головними діячами євангелізації в усіх її різновидах. «Святість, – сказав він, – не знає культурних, соціальних, політичних та релігійних бар’єрів. Її мова, що є мовою любові та істини, зрозуміла всім людям доброї волі та наближує їх до Ісуса Христа, невичерпного джерела нового життя».

У цьому контексті Святіший Отець звернув увагу на дві постаті, які сьогодні були зачислені до грона Учителів Церкви. Святий Іван Авільський, що жив у XVI столітті, був знавцем Святого Письма, обдарованим палким місіонерським духом. Він умів поєднувати глибоке молитовне життя та апостольську діяльність. Свята Гільдеґарда, важлива жіноча постать ХІІ століття, зробила важливий внесок у зростання Церкви свого часу, цінячи дари, отримані від Бога, уміло ними послуговуючись.

Біблійні читання під час цього богослуження заторкнули тему подружжя. За словами Папи, Боже слово запрошує нас краще усвідомити важливу дійсність, що «подружжя саме в собі становить Євангеліє, Добру Новину для сьогоднішнього світу», адже єдність чоловіка та жінки, їхнє «ставання одним тілом» в плідній та нероздільній любові, є «знаком, який послідовно та промовисто говорить про Бога», особливо з огляду на те, що в регіонах давньої християнської традиції подружжя переживає кризу. І це, – зазначив Папа, – не випадково, бо подружжя тісно пов’язане з вірою, «існує очевидний взаємозв’язок між кризою віри та кризою подружжя». Ось чому християнське подружжя покликане бути не лише об’єктом нової євангелізації, але і її активним діячем.

Венедикт XVI закликав вірних у молитвах поручати синодальне зібрання Богові, за заступництвом святих великих євангелізаторів, між якими він згадав блаженного Івана Павла ІІ, а особливо, просити заступництва Пречистої Діви Марії, Зорі нової євангелізації.

Радіо Ватикан

Ісус очима євангелистів

osbmpt — Wed, 03 Oct 2012 12:28:56 GMT

Ісус очима євангелистів

З 21 по 23 вересня 2012 р. Б. на парафії св. апп. Петра і Павла, яку обслуговують оо. Редемптористи в м. Новояворівську відбувся євангелізаційний курс «Ісус у чотирьох Євангеліях». Тими днями 85 учасників через проповідь о. Йоана Лубіва, ЧСВВ змогли глибше пізнати Ісуса зі сторінок Євангелія.

У цьому курсі ми побачили Ісуса таким, яким його описав кожен з євангелистів: Ісуса як Цілителя в Марка, Ісуса як Учителя в Матея, Ісуса Милосердного в Луки та Ісуса Люблячого, «Того, хто Є» в Йоана.

«Ісус у 4 Євангеліях» - це надзвичайно потрібний курс для кожного християнина, адже, заохочує не просто прочитати всі Євангелії, а дослідити кожну зокрема. Допомагає подивитись глибше на Божу досконалість, любов, терпеливість, на особу Ісуса як Божого Сина, Спасителя світу!

Особливістю цього курсу було те, що під час проповідей отець Йоан часто ставив питання для роздумів і особистих пошуків, а також підкреслював, що слова Ісуса стосуються нас особисто, а це дуже важливо!

Тут, на курсі я зрозумів, що Христос є Живий Бог, Він діє, звільняє і зцілює так само, як і 2000 років тому. Ісус наповняє серце правдою, яка стає ціннішою за перлину, яку знайшовши, продаєш усе, щоб нею заволодіти. А після слів Ісуса : «Іди за мною!..», які пройшли через усе моє нутро і забриніли у серці, я вирішив глибше вивчати Святе Письмо.

Такі курси Школи Євангелізації Святого Андрія дуже корисні, вони розбудовують і роблять живою парафію, діють на збудування і скріплення у вірі у Євангеліє.

Родич Андрій

Новояворівськ

Євангелізаційні реколекції на тему: Емаус

vjacheslav — Wed, 26 Sep 2012 13:03:53 GMT

Євангелізаційні реколекції на тему Емаус.

12 – 14 жовтня 2012р.

Місце: у приміщенні БФ «Карітас СДЄ УГКЦ» м. Дрогобич, вул. Чорновола, 4

Для кого?

Для богопосвячених осіб, священиків, активної молоді та всіх бажаючих знати більше про Бога і про своє життя, завдяки досвідченню Його Любові.

Мета:

Пройти шлях від Єрусалиму до Емаусу з Воскреслим Ісусом, щоб запалити своє серце вогнем Святого Писання і опісля повернутись з Емаусу в Єрусалим, щоб звіщати смерть і воскресіння Господа Ісуса.

Зміст:

Загальне пізнання Божого Слова і наслідків, які воно спричинює. А також сім наших постав у ставленні до Слова.

Проповідники:

ієрм. Теодор Пилявський, ЧСВВ; iєрм. Миколай Гаврилюк, МТСА; с. Іванна Дмитрів, МНІ.

Розпорядок:

Бажаючі взяти участь повинні записатись у Галини до 5 жовтня: тел. 0677966146

Початок курсу і реєстрація у п’ятницю 12 жовтня 2012р., о 16:00 год.;

Закінчення у неділю 14 жовтня 2012р., о 14:00 год.

З РАБСТВА ДО ВОЛІ

osbmpt — Thu, 06 Sep 2012 12:45:25 GMT

Протягом чотирьох днів подорожуючи сторінками Святого Письма з проповідниками о. Лукою Паітоні та Карлосом Маціясом де Лара з Італії 117 учасників курсу пройшли духовний шлях від рабства до свободи. Дуже ясно постала перед нами постать Мойсея, сильного горінням духа але також не позбавленого сумнівів, слабкостей, депресії і страху. Врятований з води для того, щоб самому стати визволителем свого народу. Богом вибраний і покликаний виконати визвольну місію він все ж шукає відмовки:
-   «Хто ж я такий?» Вих.3:11,
-   « Боже я тебе не знаю» Вих.3:13
-   «Моєю проблемою є інші» Вих.4:1
-   «Я є заїкою» Вих.4:10
-   «Я не хочу йти» Вих.4:13
Все ж зустріч з незгоряючим кущем дає Мойсею силу йти далі, взявши духовну палицю, палаючий вогонь Слова Божого, скріплюючи щораз більше тісні стосунки з Богом «Я буду з тобою» (Вих.3:12), і це рішення змінило його життя та життя всього народу. Він став другом Божим. А чи я хочу стати Божим другом?
Подібно до Мойсея та ізраїльського народу ми в нашому житті також зустрічаємо нарікання, відмовки, спрагу, голод, зраду. Тому маємо прислухатись до глибини нашого серця і почути там «Мойсею, Мойсею!» (Вих.3:4), «А ти залишся тут коло мене» (Втор.5:31).
Господи допоможи нам збагнути всю силу і глибину Слова Божого, що народжує до життя, яке є поживою, моєю палицею та міцним союзом перед палаючим кущем Божої Любові, щоб увійти нам у землю обітовану.

Марія Сікора,
с. Муроване

КУРС ЙОАН: ВИХОВАННЯ УЧНІВ

osbmpt — Wed, 18 Apr 2012 12:16:00 GMT

Школа євангелізації святого апостола Андрія
Курс « ЙОАН»
Новояворівськ, 20-22 квітня 2012 р.Б.

П’ятниця 20 квітня

16:00   Реєстрація учасників.
16:30 Представлення
Інтронізація Божого слова
17:15   Перерва
17:30 Тема1: Божий план та Ісусова стратегія
18:15   Перерва
18:30 Тема 2: Вчитель і учень
20:00 Перекуска
20:30   Ділення в групах
21:00 Молитва ТЕЗЕ

Субота 21 квітня

7:30      Божественна Літургія
8:30      Підсумок і молитва
8:45      Тема 3: Навчальний метод Ісуса
10:15    Перекуска
10:45    Тема 4:Один день з Учителем
11:45     Перерва
12:00     Тема 5: Вступний Іспит
13:00     Перерва на обід і відпочинок
14:30     Тема 6: Шість типів стосунків учня
16:30     Перерва
16:45     Тема 7: Дієта учня
17:25     Ділення в групах
18:25     Перекуска
19:00    Вечірня
20:00    Динаміка: Вчитель кличе тебе (в церкві)

Неділя    22 квітня

7:15      Божественна Літургія
9:00      Підсумок і молитва
9:15      Тема 8: Ісусова методологія (Іч.)
10:45    Перекуска
11:15    Тема 8: Ісусова методологія (ІІч.)
12:45     Перерва
13:00     Підсумок в групах «Робіть це на мій спомин»
14:00     Свідчення, заповнення анкет, спільна фотографія.

КУРС ЙОАН: ВИХОВАННЯ УЧНІВ

osbmpt — Wed, 18 Apr 2012 11:48:19 GMT

Субота 28 квітня 2012 року Божого

08.00-09.00 ЛІТУРГІЯ
09.00-09.30 Реєстрація учасників, СПІЛКУВАННЯ, Кава, чай
09.30-10.15 ПРЕДСТАВЛЕННЯ: Інтронізація Божого Слова
10.15-11.00 Наука 1. «БОЖИЙ ПЛАН І СТРАТЕГІЯ ІСУСА»
11.00-11.30 ПЕРЕРВА: Кава, чай
11.30-13.00 Наука 2. «ВЧИТЕЛЬ І УЧЕНЬ»
13.00-14.00 Обід, ПЕРЕРВА
14.00-15.30 Наука 3. «НАВЧАЛЬНИЙ МЕТОД ІСУСА»
15.30-16.00 ПЕРЕРВА: Кава, чай
16.00-17.30 Наука 4. «ОДИН ДЕНЬ З УЧИТЕЛЕМ»
17.30-18.00 ПЕРЕРВА: Кава, чай
18.00-19.00 Наука 5. «ВСТУПНИЙ ІСПИТ»
19.00-19.30 Анімація та ігри.
19.30-20.00 Спільноти обговорюють теми і готують підсумки

Неділя 29 квітня 2012 року Божого

08.00-09.45 Наука 6. «ШІСТЬ ТИПІВ СТОСУНКІВ УЧНЯ»
09.45-10.00 ПЕРЕРВА
10.00-11-30 ЛІТУРГІЯ . спільна фотографія в храмі.
11.30-12.00 ПЕРЕРВА: Особистий час
12.00-12.30 ПЕРЕРВА: Кава, чай
12.30-14.51 Наука 7. «ДІЄТА УЧНЯ»
14.51-15.30 Обід, ПЕРЕРВА
15.30-17.00 Наука 8. «ІСУСОВА МЕТОДОЛОГІЯ» Ч. 1.
17.00-17.15 ПЕРЕРВА
17.15-18.45 Наука 8. «ІСУСОВА МЕТОДОЛОГІЯ» Ч. 2.
18.45-19.15 ПЕРЕРВА: Кава, чай
19.15-20.30 Наука 9. Висновок «РОБІТЬ ЦЕ НА МІЙ СПОМИН». Заповнення анкет.
20.30-21.00 ПІДСУМОК . Кожна група представляє 2-і теми